Воля свідомості
Якщо вірити Біблії: Бог наділив нас часткою себе, а саме розумом. Ми самі по собі обмежені у розумінні та усвідомленні смислів. Багато філософів створюють смисли, займаючись деміургією, доки їхні смисли не розкритикує інший філософ, який візьме прапор у руки: творити. Але це завжди — онтологічне посередництво, а не абсолютне творення. Вони не створюють буття, вони його осмислюють.
Однак я завжди задавався питанням, чи є творчість проявом справжньої деміургії, адже ти буквально відображаєш своє бачення для інших. Але біда в тому, що твій вплив на творення смислів обмежується лише тими людьми, у яких є схожа система смислів на твою, і вони з радістю переймуть частку твого смислу, щоб підживити свого внутрішнього деміурга, який використовуватиме цю поживу для творчості. Тому смисл контекстуальний, він не універсальний. Універсальні смисли може творити лише Бог.
Творчість — це комунікаційно-онтологічне явище, воно несе в буття частку розуму індивіда, завдяки чому розум певною мірою стає його частиною. Воно є важливою частиною онтології буття, адже може впливати на смисли інших індивідів, хоча й контекстуально, висловлюючи мислительні імпульси індивіда.
Мислення — це процесуально-сутнісне явище, яке містить ідею, розуміння, умовивід, образ, і все це пов’язане між собою нейронними зв’язками. Завдяки мисленню створюється смисл.
Головна відмінність нашого розуму від божественного в тому, що ми не можемо створити світ, а лише його інтерпретацію. Бог може створювати світи, які він уявив, однак ми можемо творити, як Бог, але лише в межах нашого кінцевого буття.